Особливості адаптації молоді у вищому навчальному закладі

Основну масу студентів, які навчаються у вищих навчальних закладах, становлять юнаки та дівчата віком 18—25 років. Тому одним із головних завдань педагогіки та психології вищої школи є вивчення особливостей студентської молоді. Якщо в арсеналі педагогічної науки є багата монографічна література зі шкільного віку, то узагальнюючих робіт з іншого стану юнацького віку немає. Студентство у педагогічному та психологічному відношеннях ще не вивчено.

Це пояснюється наявністю двох думок щодо визначення студентства. Одні вчені стверджують, що в студентському віці в юнаків та дівчат лише розвиваються ті тенденції, які вже було закладено у старшому шкільному віці, отже, студентство не

становить особливого етапу в розвитку людини. Прихильники іншої думки відносять студентство до категорії дорослих людей, яких педагоги та психологи не диференціюють. В аргументах прихильників обох думок міститься частина істини, але це не дає підстав не вивчати студентський вік, як самостійний та важливий етап у розвитку людини.

Студентство — частина дорослого населення, яка об'єднується поняттям "молодь" і виховання якої є обов'язком педагогів вищої школи. Студентська діяльність — це нова форма суспільної практики. Усі проблеми, що виникали перед старшими школярами як суто теоретичні та віддалені, стають для студентів проблемами практичними. Перехід від старшого шкільного віку до вузівського супроводжується труднощами, часто — зміною звичних умов життя.

Уже в старшому шкільному віці у значної частини юнаків та дівчат формуються інтереси в різноманітних галузях знань. Після вступу до вищого навчального закладу в молодих людей, з одного боку, звужується сфера інтересів у напрямі їх професіоналізації, з іншого — розширюється сфера інтересів у обраній галузі знань. У зв'язку з цим ряд попередніх інтересів відступає на другий план. Якщо школяр вступає до гуманітарного вищого навчального закладу, то звужується сфера інтересів до технічних наук, і навпаки.

Навчання у вищому навчальному закладі — період найбільш інтенсивного розквіту інтелектуальних та моральних сил людини. К.Д. Ушинський називав вік від 16 до 22—23 років найбільш вирішальним періодом у житті людини. Він писав: "Саме тут завершується період утворення окремих уявлень, і якщо не всі вони, то значна частина їх групується в одну мережу, достатньо простору, щоб віддати рішучу перевагу тому чи іншому напрямку думок людини та її характеру. Важливо, щоб матеріал, який у цей час вливають у душу юнакам, був доброї якості"1.

До моменту вступу до вищого навчального закладу більшість юнаків та дівчат досягають фізичної зрілості. Однак психічний розвиток особистості триває. Процес розвитку особистості проходить низку послідовних стадій, кожна з яких характеризується своїми рисами, структурою психічної діяльності, особливостями зв'язків психічних процесів та якостей особистостей, її взаємин з довкіллям. Наступна стадія підготовлюється попередньо та переходить у нову, більш високу, з характерними для неї особливостями мотиваційної, операційної та змістової сторін психічної діяльності у взаємозв'язку їх.

У розвитку нервової системи виникають нові структури. У зв'язку з цим перебудовується діяльність раніше сформованих структур. У діяльності центральної нервової системи старшокласників завдяки постійній зміні в одному і тому ж порядку одних і тих самих дій, засобів, вчинків виникають певні зв'язки умовних рефлексів, які необхідно змінювати, пристосовувати з переходом до вищого навчального закладу до нових умов, нових вимог. Пластичність нашої нервової системи забезпечує цей перехід, але перебудова відбувається у кожного студента по-різному — швидко або повільно, важче або легше, залежно від індивідуальних особливостей студента, підготовленості до цього переходу школою, сім'єю, організацією нового для нього вузівського життя та іншими факторами.

У школі навчання — це дозоване засвоєння навчального матеріалу на кожний урок; у вищому навчальному закладі — це навчальний процес, що має науково-пошуковий, творчий характер, пов'язаний з глибоким самостійним засвоєнням знань, дозованих не на урок, а на семестр, пов'язаний з опануванням новими методами роботи ВНЗ. У школі — щоденний контроль, перевірка поточної успішності, у вищому навчальному закладі — подання нового матеріалу та перевірка його засвоєння розділені тривалими проміжками часу. Зростаючий обсяг роботи у ВНЗ іноді здається першокурсниками нездійсненним, а відсутність щоденного контролю за їхньою роботою призводить до того, що вільний час першокурсники уявляють безмежним порівняно зі школою.

Одним із недоліків роботи загальноосвітньої школи є слабка підготовка випускників до навчання у вищій школі. Йдеться не про якість та кількість набутих у школі знань, а про підготовленість випускників до організації, методів навчання у вищому навчальному закладі. Середні школи, ліцеї, гімназії шукають шляхи ліквідації цього недоліку. У старших класах широко впроваджують лекції, пишуть реферати, конспектують першоджерела, організовують самостійну роботу над книгою, проводять семінарські заняття, вводять залікову систему оцінки знань учнів тощо. Водночас досвід доводить, що студенти перших курсів не вміють правильно організовувати працю в нових для них умовах вищої школи, не підготовлені до нових вимог, методів роботи. Незадовільна робота першокурсника виявляється у відсутності чіткого режиму роботи, системи, заданого ритму і темпів роботи, послідовності та систематичності, у невмінні правильно розмежовувати працю і відпочинок, активно відпочивати, у незнанні вузівських методів самостійної роботи.

Середнє число годин самостійної роботи коливається між січнем та лютим (8—9 год. на добу) і вереснем — груднем (1— 2 год. на добу). Поривчастість, "стрибки", "штурм" у період сесії викликають велике напруження, яке змінюється тривалим періодом бездіяльності. Навряд чи потрібно доводити шкідливість такої системи.

Наступна суперечність, що гальмує, на нашу думку, необхідну перебудову, виявляється у невідповідності у багатьох першокурсників фізичної та суспільної зрілості. Осмислення своєї фізичної зрілості, новий статус у суспільстві — вступ ДО вищого навчального закладу, одержання студентського квитка, залікової книжки, стипендії, перехід до самостійного життя в гуртожитку, виборчі права, законодавче право укладати шлюб переконують вчорашнього школяра в тому, що він — самостійна доросла людина.

Безумовно, до повноліття людина поступово набуває того ступеня фізичної, суспільної, психічної зрілості, який робить її здатною до самостійного трудового життя та діяльності. Однак ступінь цієї зрілості різний у студентів молодших курсів. Помилково було б вважати, що до моменту закінчення школи юнаки і дівчата стають цілком самостійними, морально зрілими людьми, які вміють самостійно жити, приймати правильні рішення. Отже, завдання вищої школи — не вважати, що керуючи дорослими людьми, ми маємо справу з людьми, зрілими у суспільному, соціальному розумінні цього слова.

Необхідна більш цілеспрямована робота у вищій школі з формування переконань студентів щодо перетворення цих переконань у правильні вчинки та дії. Під час вступу до вищого навчального закладу особистість продовжує формуватись під впливом нового становища, яке вона займає в суспільстві порівняно зі школою, нового колективу, оточення, умов, вимог. Розширюється коло відносин студентів з іншими людьми. У школі — клас, у ВНЗ — курс, група, де інші стосунки, суспільні функції, вікові категорії. У школі основне середовище — однолітки, у ВНЗ на одному курсі навчаються люди різного віку — юнацького (до 21 року), зрілого віку (до 35 років), які мають різний життєвий досвід, знання, сімейний стан та ін.

Новий студентський колектив, новий характер навчання, зростаюча самостійність та активність справляють вирішальний вплив на формування та розвиток особистості порівняно зі шкільним віком, змінюються і мотиви діяльності студентства. Навчання набуває професійної спрямованості, конкретного змісту, тому що здобуття знань, умінь, розвиток здібностей стає важливою умовою професійної кваліфікації майбутнього спеціаліста. Пізнавальні інтереси стають вибірковими, набувають професійної спрямованості. Перехід зі школи у вищий навчальний заклад — складний етап. Набуття нових знань, умінь, інший режим, стиль та методи роботи, нове середовище, нові незвичні умови — все це сприяє становленню нового ряду умовних рефлексів, нового динамічного стереотипу. Цей перехід відбувається надто індивідуально, іноді навіть з надзвичайним напруженням нервової системи. Студенту, який прийшов у вищий навчальний заклад одразу після школи, набагато легше перебудуватись, ніж дорослій людині, яка звикла на виробництві, в армії до іншого режиму, інших умов. Пояснити це можна більшою схожістю умов життя школи та ВНЗ, ніж ВНЗ та виробництва, меншою зміною, переробкою динамічного стереотипу. Переробка стереотипу необхідна, зумовлена новими для студента умовами. Проте за відповідної підготовки сім'єю, школою до нових методів навчання у ВНЗ, нового режиму, нових умов, наукової організації праці студентів у ВНЗ цей перехід від шкільного життя до студентського може відбуватися більш м'яко, без зайвого напруження, значно швидше та ефективніше.

Якщо суперечності між знаннями, рівнем розвитку вчорашнього школяра та вимогами ВНЗ є діалектичними, спонукають студентів до знань, до подолання труднощів, то суперечності, про які йшлося вище (між новими умовами та непідготовленістю до них студентів, між фізичною та суспільною зрілістю), є формально-логічними, ускладнюють і без того складний процес переходу зі школи у вищий навчальний заклад. Якщо діалектичні суперечності є об'єктивними, необхідними, то формально-логічних суперечностей можна позбутися за відповідної підготовки старшокласників до нових умов ВНЗ.

Студенти молодших курсів різні за віком, розвитком, досвідом, індивідуальними особливостями. Керувати процесом формування майбутніх спеціалістів без знання та врахування їхніх особливостей не можливо. Слід вважати, що і до виховання студентів прийнятне золоте правило К.Д. Ушинського, яке твердить: якщо ви хочете виховати людину у всіх відношеннях, то повинні вивчити її у всіх відношеннях. На молодших курсах навчаються і студенти, які вже досягли повної фізичної зрілості, і ті, які ще не досягли її. Загальним для тих та інших є трудове самовизначення, зроблений вибір професії, спільна трудова діяльність — навчання, а також нове становище їх у суспільстві, спільні професійні інтереси. Розвиток студентів молодших курсів відбувається під впливом ЦИХ ЗМІН, НОВИХ умов. Характер навчання справляє важливий вплив на формування особистості. Новий зміст навчання, методи роботи у ВНЗ потребують великого рівня самостійності, активності особистості, здібності до узагальнення, абстракції, творчості. Пізнавальні інтереси студентів набувають професійної спрямованості, більш стійкого характеру. Інтенсивно розвивається увага, особливо довільна спостережливість, зростає значення абстрагованого, словесно-логічного, навмисного запам'ятовування. Розумова діяльність набуває більшого рівня узагальнення та абстрагування, що є необхідною передумовою формування теоретичного мислення. Для студентів характерні схильність до філософського підходу до явищ життя, критичність мислення. Прагнення заперечувати авторитети, встановлені правила, "все реформувати" пояснюється прагненням молоді до ідеального у своїх переконаннях.

Вплив навчання та виховання й у вищій школі опосередковується внутрішніми факторами, наприклад якостями нервової системи. Було б неправильно вважати, що з віком внутрішні умови розвитку особистості стають у всіх відношеннях більш сприятливими. У студентському віці розумова активність має вибірковий характер і тісніше пов'язана зі змістовими професійними спрямуваннями особистості.

Юнацький вік — період кипучої енергії, прагнень, ентузіазму, романтики. Саме в цьому віці розвиваються моральні та інтелектуальні сили людини, триває формування духовного обличчя, рис характеру, якостей особистості. Студентству властиві узагальнення, вибіркові ідеали, в яких синтезуються кращі, на думку студентів, риси особистості. Юнацький вік відрізняється багатством різноманітних почуттів, серед яких переважають моральні. Спостерігається підвищений інтерес до етичних і моральних проблем (щастя, обов'язку, любові, дружби, товариства, шлюбу, сім'ї та ін.).